четверг, 26 сентября 2013 г.

В.Дмитренко "Карпатські полонини"




Твір «Карпатські полонини» написаний у вільній не системній формі з такою структурою:
Вступ – А – В – С – D EFG
Тональний план твору:
Вступ – А – D-dur, В – d-moll, С – F-dur, D C-dur, E – a-moll, F – e-moll, G – d-moll.
 Розмір – перемінний, протягом твору зустрічається  2/4, 3/4, 4/4.
При диригуванні  застосовується відповідно дводольна, тридольна та  чотиридольна схеми тактування.
Фактура – переважно гомофонно-гармонічна та акордова.
Темп твору – Allegro.

Твір розпочинається коротким шеститактовим ритмізованим вступом який побудований за принципом динамічного наростання за рахунок почергового підключення різних оркестрових груп. Цей рух розпочинають контрабаси, віолончелі, альти та цимбали в малій октаві, в 3-му такті його продовжують І-ІІ скрипки, кобзи-тенори та кобзи ІІ, і завершується він у 5-6 такті сопілкою.  Розмір вступу - 4/4.
Розділ А можна умовно поділити на пять підрозділів –
А (7 такт)– А1 (15 такт) –А2 (23 такт) – А3 (27 такт) – А4 (35 такт)
Основну тему розділу А виконують цимбали. Це проста чотиритактова мелодія, виписана переважно восьмими тривалостями, розмір – 3\4, супроводом до неї є пружний колоритний ритм у всієї струнної групи, бандур та І-ІІ баяна. В цьому місті диригент повинен не лише вчасно переключитись із чотиридольної схеми тактування на тридольну, а й відповідним жестом звернутись до всіх супроводжуючих інструментів, щоб їх акорди не заглушили тему.  Далі (11 такт) використаний ритмо-інтонаційний матеріал із вступу, що виступає в ролі зв’язки до підрозділу А1. Тут диригенту слід швидко переключитись на іншу схему тактування (із тридольної на чотиридольну), і, твердим жестом утримуючи загальний ансамбль, динамічно правильно вибудувати послідовну зміну двох тональностей (D-dur 12-13 такти та E-dur 13-14 такти). Вони повинні логічно привести у підрозділ А1 який починається у G-dur. Цієї мети можна досягнути готуючи заздалегідь виразними ауфтактами оркестр до зміни тональності і збільшуючи амплітуду тактування.
Лейтмотивом підрозділу А1 (15 такт) є остинатна однотактова поспівка у виконанні цимбалів на фоні ритмізованих акордів у І-ІІ скрипок, бандур, кобз-тенорів та І-ІІ баянів, а партія сопілки довгими залігованими нотами об’єднує всю цю побудову в одне ціле.
Підрозділ А2 (23 такт) написаний у вигляді речення, в якому перша фраза (23-24 такти) – це остинатна поспівка у І кобзи на фоні пружного ритму у контрабаса, віолончелі, альта, цимбалів, бандур, кобз-басів, кобз-тенорів що грають акордами non div. та ІІ кобз, а у другій фразі вся вище згадана фактура перетворюється на супровід, на фоні якого звучить твердий, призивного, фанфарного характеру акордовий мотив у І-ІІ баянів та І-ІІ скрипок.
Підрозділ А3(27 такт) інтонаційно та структурно нагадує підрозділ А – у першому реченні використана та сама тема, тільки розташована вона теситурно вище, її виконують бандури та сопілка на фоні туттійних оркестрових акордів. У другому реченні(31такт) відбувається зміна розміру (із 3\4 на 4/4 ), спочатку тема проходить у І-ІІ скрипок яких ніби перебивають туттійні акорди, а потім цей же тематичний матеріал виконують І-ІІ баяни.
У підрозділ А4 (35 такт) знову відбувається зміна розміру (із 4/4 на 3/4), він   побудований на матеріалі підрозділу А1, але поданий у вигляді канону. А щоб поступово наростало динамічне та емоційне напруження у ньому використаний принцип почергового підключення різних оркестрових інструментів та груп: починають виклад теми цимбали, у 36 такті до них із запізненням в одну четвертну підключаються І кобзи, у 37 такті – бандури і сопілка октавою вище (у третій октаві), а з третьої долі такту - ІІ кобзи, у 39 такті – кобзи-тенори. В цей час І-ІІ скрипки та ІІ баян виконують гармонічний супровід виписаний довгими тривалостями. Із 40-го такту ця поспівка виконується оркестром tutti за виключенням ІІ баяна, який продовжує грати акорди. Диригент повинен за допомогою ауфтактів контролювати всі вступи груп та інструментів, а також динаміку та характер їх звучання. Завершується підрозділ А4 чотиридольним тактом з дуже насиченими, енергійними туттійними акордами нюансом ff. Це є динамічна кульмінація всього розділу А.        
Розділ В так само можна умовно розділити на підрозділи –
В(45 такт) – В1(61 такт) – В2(77 такт)
Розділ В (45 такт) розпочинається дуже енергійною, колоритною мелодією танцювального характеру. Її виконують цимбали, а бандури підхоплюють тільки окремі репліки. Ця тема різко контрастує із головною темою попереднього розділу: відбулась різка зміна тональності (із D-dur на однойменну  d-moll) і розміру (2\4). Супровід – ритмізовані акорди у всієї кобзової групи, контрабаса, віолончелі та альта.
Підрозділ В1(61 такт)  - друге проведення головної теми – це оркестровий програш, відповідно насичений та динамічно піднесений. Основну тему виконують, сопілка, І-ІІ баяни з різним інтервальним співвідношенням та І-ІІ кобзи-прими в октаву. У І-ІІ скрипок проходить контрапункт, цимбали виконують гармонічну фігурацію шістнадцятими тривалостями в низькому регістрі, що додає динамічної та фактурної насиченості. Бандури доповнюють картину грою акордами на «і», це в поєднанні із партією контрабаса дозволяє стабілізувати метро-ритмічну сторону виконання цієї частини. Із 69 такту по 77 такт мелодія розділена за принципом «запитання-відповідь»: у 69 такті цимбали ніби задають запитання на яке в 70 такті їм відповідають сопілка, І-ІІ баяни та І-ІІ кобзи. Цей діалог відбувається на фоні повзучого поступеневого ходу в партії контрабаса, віолончелі, альта та кобзи-баса із все тим же гармонічним заповненням партією бандур на «і».
Підрозділ В2(77 такт) – це варіаційний виклад основної теми у виконанні цимбалів, І-ІІ баяни та І-ІІ скрипки супроводжують їх грою на «і». Ця частина твору має багато коротких доповнюючих «вкраплень» різних інструментів і груп, що вимагатиме від диригента максимальної концентрації уваги і розвиненої мануальної техніки.     
Структура розділу С:
С (93 такт) – С1(109 такт)
У розділі С (93 такт) відбувається різкий, непідготовлений перехід до паралельної тональності (F-dur), починається він насиченими акордами організованими у вигляді пружного синкопованого ритму. У 93 такті з’являється запальна, інтонаційно дуже проста танцювальна тема, характер якої яскраво ілюструє назву твору. Її виконують цимбали і бандури в октаву. У 105 такті, на значному динамічному піднесенні знову звучать масивні акорди, як на початку розділу.
Підрозділ С1 (109 такт) – це друге проведення теми розділу С, але на відміну від першого проведення, у другому мелодія розділена на мотиви і розкидана серед різних оркестрових груп: перший мотив виконує сопілка (109 такт), другий – І-ІІ баяни (110 такт), третій – бандури та І-ІІ скрипки (111 такт), четвертий – І кобзи.
Розділ D (117 такт) відокремлений від інших розділів зміною тональності (C-dur).
Появу основної теми розділу D (117 такт) готує шеститактовий насичений акордовий вступ, де в перших чотирьох тактах акорди виписані половинними тривалостями, далі це й же матеріал проходить у зменшенні (четвертними тривалостями). Основна тема розділу D з’являється у 123 такті, її виконують вся струнна група, кобза-бас та сопілка на фоні енергійної та дуже колоритної фігурації цимбалів. У якості гармонічного заповнення виступають партії бандур, баянів, І-ІІ кобз, та кобз-тенорів які грають на «і». Завершується розділ D великим низхідним пасажем цимбалів (від F першої октави до E великої) що цілком природно переходить у розділ E (139 такт).
Структура розділу Е:
Е(139 такт) – Е1(157 такт)
Розділ E (139такт) написаний в тональності a-moll. Із попереднім розділом він контрастує не тільки тональністю, а й динамічно (починається нюансом р) та ритмічно (ритмом супровід нагадує розділ В). Тема зявляється в 143 такті, побудована вона у вигляді перекличок цимбалів та І кобз із сопілкою. Із 151 такту звучить звязка, побудована на однотактовій поспівці що виконується почергово різними оркестровими групами. Підрозділ Е1(157 такт) написаний у вигляді речення та побудований на матеріалі другого речення головної теми розділу С. Він звучить в іншій тональності та з іншою гармонією у супроводі.
Структура розділу F:
F (161 такт) – F1 (176 такт) – F2 (188 такт) – F3 (192 такт)
       Розділ F (161 такт) написаний в тональності e-moll, має складну метричну та ритмічну організацію. Велике емоційне напруження створює тривожна фігурація цимбалів та різкі насичені акорди кобзової групи, які своєю масивністю зміщають метричні акценти, надаючи перевагу слабким долям такту. Головна тема зявляється в 170 такті у І-ІІ скрипок та сопілки, потім її перехоплює І баян. Вона розвивається у вигляді секвенції, бо її друге речення структурно, ритмічно та інтонаційно дуже нагадує перше, тільки звучить квартою вище. Через постійну зміну розміру диригент повинен бути дуже уважним, чітким жестом у поєднанні із виразним ауфтактом він повинен ставити всі сильні долі, а слабкі лише відмічати пасивними жестами.
У підрозділі F1 (176 такт) головну тему виконують цимбали. Вона має дещо розповідний характер, побудована на нестійких інтонаціях, звучить на фоні повного мовчання оркестру що тільки зрідка переривається пронизливими туттійними акордами. Це надає їй риси трагізму.
Підрозділ F2 (188 такт) побудований на матеріалі Е1, звучить досить насичено, основний матеріал проходить у І-ІІ скрипок, І-ІІ баянів та сопілки нюансом ff.
Підрозділ F3 (192 такт) можна вважати динамічною та драматичною кульмінацією всього твору. Його основою є ритмічний малюнок без зазначення звуковисотності, який виконується tutti, нюансом ff. Спосіб його виконання є різним для різних груп оркестру: струнна група виконує його ударами смичка по закритим струнам, кобзова група – ударами медіатора по закритим струнам, цимбали – ударами пальцяток по деці, баяни – ударами долоні по розкритому міху, бандури – ударами долоні по струнах, а виконавець на сопілці виконує цей матеріал ударами сопілки об долоню.
         Розділ G (200 такт) різко контрастує із попереднім розділом динамічно, фактурно, написаний в тональності d-moll і побудований на матеріалі розділу В, тільки в скороченому вигляді. Головну тему виконують цимбали а у якості супроводу звучать розкладені акорди у бандур, І-ІІ кобз, І баяна та сопілки. Із 208 такту звучить оркестровий програш tutti, запальний та енергійний, головну тему в ньому виконують І-ІІ кобзи та сопілка. Характерний колорит створюють варіації І баяна та насичена фігурація в партії цимбалів в низькому регістрі. Гармонічний супровід виконують І-ІІ скрипки, бандури, кобзи-тенори та ІІ баян на «і». Із 216 такту відбувається ущільнення фактури: тему виконують І-ІІ кобзи в октаву, І-ІІ баяни в сексту, сопілка теж виконує тему, але у більш розвиненому вигляді, варіаційний виклад теми перейшов у партію цимбалів. У 220 такті тема підсилюється партіями І-ІІ скрипок в сексту. Завершується твір нюансом  ff. Загальний характер твору та особливості його викладу саме в цьому розділі допускає невелике прискорення починаючи із 208 такту і до кінця. Але цей процес повинен чітко контролюватись диригентом. Виразні ауфтакти, поєднання підкреслених сильних долей із пасивними слабкими долями, адресне диригування допоможуть уникнути хаотичного прискорення, зумовленого хвилею емоційного нагнітання в передчутті кінця твору.
           

Комментариев нет:

Отправить комментарий