Е.Колон Хабанера з балету „Балерина”

Едуард Колон (23.08.1838, Бордо – 28.03.1910, Париж)

французький диригент, скрипаль та музично – суспільний діяч.

За національністю – італієць. Музичну освіту здобув в Паризькій консерваторії, яку закінчив в 1863 році по класу скрипки (Ш.Е.Созе), по композиції навчався у А.Тома.

В 1858 році – концертмейстер оркестру Паризької опери, був учасником струнного квартету Ж.Падлу.

В 1871 – диригент „Концертів Падлу”.

В 1873 – створив (разом з музичним видавцем Г.Хартманом) музичну спілку „Національний концерт”.

В 1874 – заснував та очолив „Концерти Шатле”, а пізніше „Концерти Колона”. якими керував до 1909 року. Ці концерти відіграли велику роль в музичному житті Франції. Колон пропагував твори сучасних французьких композиторів – Ж.Масне,

Е.Лало, Г.Берліоза. Ясність та витонченість інтерпретації, емоційність, такі риси були притаманні цьому видатному симфонічному диригенту. Особливо вдалими у виконанні Колона були твори композиторів-романтиків.

Гастролював в багатьох країнах, в тому числі в Росії

 (вперше в1890).

Хабанера – іспанський танець кубинського походження; назва походить від слова Havana – Гавана (столиця Куби). Виконується в стриманих темпах, рухи в значній мірі вільно імпровізуються; розмір 2\4, в акомпанементі витримується фігура: пунктир та дві восьмі. Ймовірно, хабанера є попередницею сучасного танго, для якого характерний такий самий ритм акомпанемента. Самий відомий приклад хабанери – в опері „Кармен” Ж.Бізе.

Будова „Хабанери” Е.Колона складна тричастинна, зі вступом та кодою. Фактура – гомофонно-гармонічна.

Тональний план твору

вступ – c-moll

перша частина – Es-dur

з’вязка - c-moll

друга частина - c-moll

третя частина – C-dur

кода - C-dur.

Розмір твору – 2\4, при диригуванні використовується дводольна схема.

Хабанера розпочинається енергійним  тутійним вступом нюансом ff в рухливому темпі (Vivo), який відразу налаштовує на святковий, бадьорий настрій. В 15-16 тактах відбувається модуляція в Es-dur, тональність першої частини, яка з’являється із затакту Ц.1. Її тема енергійна, весела, з пружною ритмічною основою, змальовує масові народні гуляння. Вона звучить у виконанні скрипок та кларнета нюансом mp і є тонально неоднорідною: в 35такті відбувається відхилення в G-dur, що суттєво збагачує її інтонаційну палітру.

Зв’язка між першою та другою частинами побудована на матеріалі вступу, скороченому та  частково видозміненому (збережена тональність c-moll).

Друга частина звучить в паралельній тональності c-moll нюансом mf. Ритмізований супровід замінила рівна пульсація восьмими, що підкреслює контраст між частинами. Її тема складається з трьох фраз: перша звучить у скрипок, кларнета та сопілки у високому регістрі, інтонаційно нестійка, нагадує запитання; друга являє собою відповідь на це запитання, звучить у сопілки, кларнета, баяна 1, 1-2 кобз, інтонаційно стійка, побудована на низхідних інтонаціях; третя – як підсумок двох попередніх, виконують її  баян 2, кобза-тенор, цимбали(в низькому регістрі в октаву) та вся струнна група. Диригент повинен чітко відобразити цей поділ зміною характеру ауфтактів та характеру самого жесту відповідно до особливостей кожної фрази.

В 76-80 тактах відбувається модуляція в тональність C-dur, що готує третю частину твору. Вона з’являється із затакту до 81 такту, звучить tutti нюансом ff, тему виконують сопілка, кларнет, баян 1, 1-2 скрипки. Це знову свято, народні гуляння, бадьорий, радісний настрій. Диригентський жест повинен підкреслювати пружність та грайливий характер мелодії.

Кода  дуже розвинена, динамічна, емоційно насичена. Її можна розділити на дві частини: перша – стрімка, виписана дрібними тривалостями; друга – це ритмізовані тутійні акорди, які з пунктиру поступово переходять до рівних тривалостей, тим самим все більше і більше нагнітаючи емоційне напруження, вершиною якого є динамічна нездіймана фермата(123 такт) та тверда смислова та динамічна крапка в останньому такті.