М.Скорик "Карпатська рапсодія"

СКОРИК МИРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ

Народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтеліґентної родини (бабуся була рідна сестра славетної оперної співачки Соломії Крушельницької). Почав навчатися музики в музичній школі у Львові 1945 року. 1947 року родину Скориків було репресовано з політичних мотивів та вислано в Сибір.
Після смерті Й.Сталіна родина повернулася до Львіва, де Мирослав у 1955-1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії (нині Львівській музичній академії) ім. В.Лисенка під орудою професорів Станіслава Людкевича, Романа Сімовича та Адама Солтиса (клас композиції А.Солтиса, клас історії та теорії музики С.Людкевича).

У 1960-1963 роках навчався композиції в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського під керівництвом проф. Д.Кабалевського.

З 1963 року працює у Львівській, а з 1966 у Київській державній консерваторії ім. П.І.Чайковського (нині Національній академії музики України), викладаючи теорію музики і композицію (з 1971 - доцент, з 1985 року - професор). Учитель багатьох відомих композиторів.

Доробок містить різноманітні музичні жанри: оперу, балет, “Реквієм”, концерти (для оркестру, для віолончелі з оркестром, 3 фортепіанові, 2 скрипкові), твори для оркестру, різноманітних ансамблів, фортепіано соло, зокрема 7 партит для різних інструментальних складів; музику до багатьох фільмів та театральних вистав, джазову та популярну музику.

Редактор творів української класики - опер Миколи Леонтовича “На Русалчин Великдень”, Анатоля Вахнянина “Купало”, Дениса Січинського “Роксолана”.

У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.

Його твори реґулярно виконуються в Україні, інших країнах колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як дириґент і піаніст з виконанням власних творів.

Кандидат музикознавства (1967). Автор монографій “Ладова система С.Прокоф'єва” (Київ, “Музична Україна”, 1969) та “Структура та виражальна природа акордики в музиці XX ст.” (Київ, “Музична Україна”, 1984).

Герой України (2008).
Заслужений діяч мистецтв України (1969), Народний артист України (1988), лауреат Української республіканської комсомольської премії ім. М.Островського (1968), Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1987), кавалер Ордена “Знак пошани” СРСР (1971) та Почесної відзнаки Президента України - Ордена “За заслуги” ІІІ ступеня (1998).
Член-кореспондент Академії мистецтв України (2001).Лауреат премії "Київ" (імені Артемія Веделя) (2006). 

Член Національної Спілки композиторів України та її секретар (1968-), голова правління Львівської організації (1988-). З грудня 2006 р. - співголова, з грудня 2010р. - Почесний співголова Національної Спілки композиторів України.

Твір «Карпатська рапсодія» М.Скорика написаний у складній тричастинній формі із такою структурою:

Вступ - І частина  – ІІ частина  – каденція(150такт) – ІІІ частина

                     А (3такт)               С (64такт)                                                                   А1(158такт)

                     В (30такт)             D (80такт)                                                                   В2(173такт)

                                                    Е (112такт)

                                                    В1(136такт)

Основна тональність - d-moll, протягом твору зустрічається багато відхилень.

Розмір – 4/4 є незмінним протягом всього твору.

Темпова палітра твору надзвичайно широка: Recitativo, Rubato, Andante, Allegretto, Allegro, Presto, Prestissimo. Відповідно до темпу тієї чи іншої частини визначається і схема тактування: чотиридольна (Andante, Allegretto, Allegro), дводольна (Presto) та однодольна (диригування «на раз» Prestissimo)

Рапсодія — пісня чи вірш, що виконувались в античній Греції мандрівними співаками — рапсодами, тепер жанр інструментального твору вільної форми, переважно на основі народних тем.

В українській музиці відомі: дві рапсодії для фортепіано М. Лисенка, оркестрові рапсодії — «Стрілецька» (тепер п. н. «Галицька Рапсодія») C. Людкевича, «Українська Рапсодія» В. Барвінського, «Лемківська Рапсодія» (1935) і «Закарпатська Рапсодія» (1945) М. Вериківського, «Гуцульська Рапсодія» (1948) Ю. Майбороди, «Українська Карпатська Рапсодія» (1960) Л. Колодуба. Рапсодія на українські теми написав також С. Ляпунов (1907).

Твір розпочинається двотактовим речитативним висхідним пасажем скрипки-соло без супроводу, який покликаний налаштувати слухача на неквапливу епічну розповідь. Із 3 такту починається розділ А І частини твору. Завдяки важким синкопованим оркестровим акордам він звучить вагомо та драматично. Головну тему виконує скрипка-соло. Ця тема дуже прониклива, навіть дещо капризна, виписана переважно дрібними тривалостями, інтонаційно та ритмічно досить  розвинена, займає собою практично весь діапазон скрипки. З 19 такту і до кінця розділу (29 такт) матеріал викладено у вигляді перекличок соліста із 1 баяном та кобзами-примами. Чітко проглядається двотактовий принцип розвитку музичної тканини. У 29 такті диригент повинен дуже точно розрахувати заповільнення, добитись ідеального ансамблю як в середині оркестрових груп так і між ними і підготувати оркестрантів до початку нового розділу.

Розділ В (30 такт) контрастує із попереднім розділом зміною темпу (Allegretto), фактура із акордової та підголоскової змінилась на  гомофонно-гамонічну. У якості акомпонуючої групи виступають контрабаси, цимбали, бандури та кобзова група. Головна тема цього розділу з’являється у 32 такті в партії соліста нюансом mf. Вона дуже колоритна, має дещо танцювальний характер. Особливої неповторності їй надає використання підвищеного четвертого ступеню (gis) та цікавого ритмічного малюнку . Сопілка та 1 баян виконують контрапункт до теми. Із 40 такту до соліста підключаються 1-2 скрипки, 1-2 баяни та сопілка. Вони теж виконують тему із різним інтервальним співвідношенням та інтонаційно у дещо видозміненому вигляді. Контрапункт переходить до партії цимбалів.

ІІ частина, розділ С (64 такт) розпочинається без підготовки, дуже різкою зміною тональності та фактури нюансом p. Не дивлячись на те, що ключові знаки відсутні, тональність цього розділу визначити важко, тому що матеріал подається у вигляді розробки, де кожне наступне речення звучить в іншій тональності. Загалом розділ С складається із чотирьох речень з однаковим принципом побудови: великий низхідний двотактовий пасаж,  починають його 1 скрипки та 1 баян в октаву, у другому такті до них приєднуються 2 баян (в унісон із першим) та 2 скрипки (в терцію до перших скрипок), далі цей рух ніби перекреслює рішуча, навіть дещо жорстка репліка соліста. У якості акомпонемента виступає ритмо-гармонічна фігурація у кобз-тенорів, кобз-басів та бандур.

Розділ D (80 такт) – знову відбувається зміна фактури на гомофонно-гармонічну, прискорюється темп (Allegro). Головна тема весела, безтурботна, танцювального характеру. Її виконують скрипка-соло, 2 баян на відстані у дві октави та цимбали в низькому регістрі нюансом  f. Кобзи-прими, кобзи-тенори та бандури виконують гармонічний супровід на «і». В гармонії прослуховуються жорсткі секундові інтонації, особливо в партії бандур. Із 88 такту спостерігаються переклички соліста спочатку з першим баяном, а потім з 1-2 скрипками. З 92 такту ініціатива повністю переходить до оркестра. Головну тему виконують 1-2 скрипки, в цей час соліст приєднується до акомпонуючої групи, він грає гармонічний супровід акордами на «і». Із 100 такту теж відбуваються переклички, тільки вже між різними групами оркестру. У 100 такті тема звучить у бандур, кобз-прим та 1 баяна, у 101 такті їм відповідає соліст, у 102 такті вона звучить у 1-2 скрипок, яким теж відповідає соліст (103 такт), тільки підсилений сопілкою. 104 такт – тема проходить у 1 баяна, йому відповідають у 105 такті кобзи-прими, а от наступну фразу виконує тільки соліст. Із 108 такту ущільнення матеріалу, тепер переклички відбуваються в межах одного такту.   

Розділ Е(112такт) – тему виконують скрипка-соло, цимбали та бандури нюансом f. Як і більшість народних мелодій, ця тема складається із мінорної(112-119 такти) та мажорної(120-126 такти) частини. Тільки в даному випадку мажорна (у паралельній мажорній тональності) частина подається у вигляді варіацій на цю тему. Із 127 такту  звучить зв’язка, що готує появу наступного розділу. Умовно її можна поділити на два речення: перше речення (127-131 такти) це переклички соліста із кобзами-тенорами, кобзами-примами та 1 баяном; друге речення – це нестійка інтонаційно партія скрипки-соло, виписана восьмими тривалостями в межах малої секунди на фоні масивних та гармонічно дуже напружених акордів у бандур, цимбалів, кобз-тенорів, кобз-басів та баянів.

Розділ В1(136 такт) є скороченою та видозміненою репризою

розділу В І частини твору. Тема тут викладена в іншій тональності (g-moll) та теситурно значно вище (у другій та третій октавах). Темп – Allegretto. Із 144 такту тема трансформується у зв’язуючий матеріал, який дуже логічно призводить до каденції соліста (150 такт).

         У ІІІ частині автор знову повертається до основної тональності –

d-moll.  

 Розділ А1(158 такт) – є скороченою та трохи видозміненою репризою Розділу А І частини твору.  

         Розділ В2 (173 такт) – на відміну від Розділу В1 І частини, подається в значно швидшому темпі (Presto) із максимальною щільністю оркестрової фактури. Головну тему тут виконують 1 скрипки, бандури, 1 баян та сопілка нюансом ff. Кобзи-прими та кобзи-тенори виконують гармонічний супровід «на і». Соліст, ніби приєднується до загального несамовитого танцю лише в 181 такті, коли темп стає ще стрімкішим (Prestissimo). Разом із ним тему виконують 1-2 скрипки, 1 баян та сопілка. Таким чином тема звучить дуже потужно, із подвоєнням у три октави. До акомпанементу на «і» приєднуються бандури та 2 баян. Твір закінчується на вершині динамічного та емоційного піднесення дуже ефектним глісандо струнних, бандур, кобз та 1 баяна.