четверг, 26 сентября 2013 г.

В.Зубицький "Ommagio ad Astor Piazzolla (присвята Астору П’яццоллі)" І частина




1953 г. в с.      Голосково Кривоозерського р-на Миколаївськї обл. український композитор та виконавець (баяніст).
В 1971
закінчив музичне училище ім. Гнесіних в Москві (кл. баяна В.Н. Мотова). Закінчив Київську консерваторію як баяніст (клас проф. Володимира Бесфамільнова, 1976) як композитор (клас проф. М. Скорика, 1977) та як симфонічний диригент у проф. Володимира Кожухаря та Вадима Гнідаша (1979).
Як баяніст був нагороджений «Coupe mondiale» IMC-UNESCO за виконання мініатюри-реквієму «Сім сльозин» на Міжнародному Конкурсі баяністів і акордеоністів в Гельсінкі (Фінляндія, 1975). На Міжнародному конкурсі композиторів у Польщі (1985) його було нагороджено третьою премією за реквієм «Sette lacrime». Його «Карпатська Сюїта», «Концертні партити» № 1 та № 2, «Болгарський щоденник» та Соната № 2 «Слов'янська» увійшли до програм провідних виконавців.
Серед його творів — опери (найвідоміші — «Палата № 6» (за А. Чеховим) «Чумацький шлях», 1983); балет «Задунайські розваги» (1985); кантати-симфонії «Чумацькі пісні» (1982, на народні слова), «Океан долі» (1986, на вірші Шарля Бодлера); сім симфоній; камерні симфонії; твори для оркестру українських народних інструментів, для баяна; хори тощо. У 1986 році був нагороджений премією Ленінського комсомолу УРСР.
Виступає як диригент з виконанням власних творів.
На даний час композитор В.Зубицький мешкає в Італії. Він є організатором щорічного конкурсу баяністів та акордеоністів (м.Лянчано), а також членом журі багатьох міжнародних конкурсів, часто виступає як концертний виконавець в Україні, Росії та інших країнах Європи.

Концерт для баяна з оркестром В.Зубицького присвячений талановитому аргентинському композитору Астору Пяццоллі, музика якого користується шаленою популярністю серед музикантів всього світу.
Твір написаний у тричастинній формі зі вступом та кодою:
Вступ – І частина (9такт) – ІІ частина (135такт) – каденція – ІІІ частина (386такт) – Coda (434такт)
Тональність: твір написаний у вільному ключі, починається в тональності  c-moll, але протягом твору є багато відхилень та модуляцій, частіше за все зустрічаються тональності F-dur, D-dur.
Розмір – 2/2 є незмінним протягом всього твору.
При диригуванні  застосовується дводольна схема тактування.
Темп твору визначається відповідно до жанрової та стилістичної приналежності, яку автор визначив як Біг біт. Все це, разом із фактурними особливостями вказує на темп Allegro sostenuto (скоро стримано)
Біг біт (англ. big beat - дослівно "голосний удар",) - назва напрямку електронної музики, що з'явилася в британській пресі середини 1990-х років на окреслення творчості таких гуртів як The Chemical Brothers, Fatboy Slim та, частково, The Prodigy.
Біг біт використовує розважливі синкоповані ритми (breakbeats) в помірних темпах (між 90 та 140 уд/хв), "кислотні" синтезаторні лінії. Часто вони перириваються панковими вигуками та супроводжуються інтенсивною, дисторційованою басовою лінією зі звичайною для поп- або техно-композицій структурою. Біг біт також характеризується сильним психоделічним впливом, що походить від впливу брейкбітів The Beatles, Led Zeppelin та такого напрямку, як ейсид хауз. У творчості Fatboy Slim, цей стиль набуває також сильно компресованого, громоподібного барабанного звуку (звідти назва).
         Загальний характер твору – лірико-драматичний.
Вся Перша частина концерту побудована на основній темі, можливо, самого відомого твору Пяццолли - «Лібертанго». В ній зустрічається багато музичних термінів, які спрямовують виконавця на вільне розуміння авторського задуму:
Claves – палички, fingers  - (клацнути) пальцями, with hands – з руки, beat of keyboard – удар по клавіатурі, hand claps – рука в положенні, toms – том, hat – грати із сурдиною, loco – грати, як написано, marcato – підкреслюючи, poco a poco – поступово, secco – сухо, vibraslap – екзотичний ударний інструмент, wood blochs – дерев’яна коробочка, simile – схожий, точно як раніше, bellow shake – пустий міх на повітрі, rimshot – ритм, в джазовому стилі виконання, swing – грати з ритмічним розкачуванням, voise – голосоведіння, tristo – сумний, печальний, unis. – унісон.
Твір розпочинається енергійним восьмитактовим вступом, який є дуже  насиченим як ритмічно так і фактурно. Він звучить нюансом  f.
З 9 такту, нюансом mp починається перша частина. Її основною темою є дещо видозмінена мелодія «Лібертанго» яку виконують 1-2 скрипки на фоні характерного пружного танцювального ритму в акомпонуючій групі оркестру (1-2 баяни, кобзова група, цимбали, бандури та контрабаси). Соліст тут ще відіграє другорядну, акомпонуючу роль. Із 17 такту автор застосовує досить поширений композиторський прийом, коли відбувається різкий фактурний обрив. На перший план виходить соліст, йому акомпонує лише ударна установка. І хоча їхні партії дещо схожі (партія соліста складається зі стуку та різних шумових сонористичних ефектів), вони відокремлені динамічно (партія баяна звучить нюансом  f, а партія ударної установки - mf).  Подальший динамічний та емоційний розвиток відбувається за рахунок поступового підключення різних оркестрових груп. З 23такту до них приєднуються цимбали і кобзова група. Партія цимбалів дуже складна і ритмічно, і інтонаційно, її звучання стилістично дещо нагадує фрі-джаз. Партія кобзової групи – це гармонічні вкраплення на різні долі такту.  
Із 31 такту фактура змінилась на ритмізовану акордову. Її вагомість підкреслена появою контрабасів pizz. Особливий драматизм в цій побудові створюють короткі пасажі із невизначеною звуковисотністю у 1-2 скрипок,   1 баяна та бандур. У 45-46 тактах розпочинається посилення звуку оркестру до наступної побудови. В цьому розділі диригент повинен заздалегідь підготувати появу цих пасажів, і виразним ауфтактом дати поштовх до їх виконання.
         Із 47 такту продовжується тенденція до подальшого емоційного нагнітання: баян-соло та вся кобзова група виконують ритмізовані акорди, функції контрабаса перебрали на себе цимбали, їх партія виписана рівними шістнадцятими тривалостями що дуже ефективно створює відчуття тривоги та неспокою. Партія 1-2 скрипок – це безперервний тріольний рух по всім акордовим та прохідним звукам.
Із 63 такту до загального ритму танго приєднується 2 баян в басовому ключі. Основну тему виконують 1-2 скрипки в унісон із запізненням в один такт (з 64 такту). Вона мелодійна, ніжна. Партія контрабаса написана в стилі «блукаючий бас». Партія цимбалів написана в тій же теситурі що й партія контрабаса, але вона ніби обігрує її, створюючи таким чином ілюзію стереозвучання. Із 71 такту акордовий супровід підсилюється ще й партією  1-го баяна.
Із 79 такту тема 1-2 скрипок підсилюється сопілкою а 1-2 баяни виконують контрапункт виписаний рівними половинними тривалостями. До 118 такту включно відбувається імпровізаційний розвиток мелодії «Лібертанго». Оркестр і соліст грають акордову фактуру зі зміною гармонії.
Із 119 такту починається остання побудова першої частини. В цьому розділі, як і на початку, на перший план виходить баян-соло, йому акомпонує ударна установка. Загальну картину доповнюють знов-таки пронизливі висхідні пасажі без визначеної звуковисотності у 1-го баяна, бандур та 1-2 скрипок. Тільки цього разу вони виконуються нюансом Р.
ІІ частина твору (135 такт) починається так само як вступ. У 143 такті основну тему виконують перші кобзи нюансом mp. Із 150 такту її доповнює виразний та інтонаційно досить складний контрапункт 1-2 скрипок. Партія цимбалів практично повністю дублює партію контрабаса.
Із 159 такту в партії 1-ї кобзи звучить не змінена мелодія «Лібертанго». Їй акомпонують лише ударна установка, баян-соло (тільки лівою рукою) та 1-2 скрипки (ритмічна фігурація, побудована, в основному, на акордових звуках).
Із 175 такту відбувається різке фактурне насичення, тема переходить до 1-2 скрипки в октаву нюансом f, а 1 баян та 1 кобзи супроводжують її підголоском, виписаним теситурно вище мелодії (переважно в третій октаві).   
В 215 такті відбувається різкий динамічний спад, тема завуальована в партіях кобзової групи та контрабасів, що практично повністю виписані рівними четвертними тривалостями і звучать нюансом mp. В якості акомпанементу виступає віртуозна фігурація у 1-2 баянів.
З 231 такту починається розділ розробкового характеру. Він сам складається з декількох частин, які досить суттєво відрізняються одна від одної як по тематизму, так і по фактурі, характеру та специфіці викладу матеріалу. Так з 231 по 242 такти звучить розділ, побудований на основі так званого «рифу» (короткій поспівці, яка весь час повторюється). Його виконують цимбали, їм акомпонують контрабаси та маракас. Із 243 по 254 такт звучить наступний розділ, головною особливістю якого є видозмінена тема «Лібертанго» у 1-2 скрипок, цимбалів та 1-го баяна. А вся кобзова група, бандури і 1-й баян виконують характерну гармонічну фігурацію із супроводу до основної теми «Лібертанго». З 255 такту по 276 такт звучить останній розділ цієї частини, написаний у відверто джазовій манері, із характерним синкопуванням теми та її імпровізаційним викладом. Цей розділ дуже плавно та органічно переходить в каденцію (277 такт). У 275-276 тактах застосовано дуже цікавий сонористичний прийом: коли оркестранти розспівують звук «Ш».
Третя частина (386 такт) теж містить в собі декілька розділів. Перший її розділ (386-401 такти) побудований за принципом поступового підключення різних оркестрових груп із паралельним динамічним насиченням. Починається він нюансом рр, його виконують кобзова група, струнна група, бандури та ударна установка. Трохи згодом (у 390 такті) до них приєднується 2 баян, а в 392 такті – 1 баян. Із 394-го такту динаміка збільшилась до mp. У 398 такті фактурне зростання завершує сопілка. Загалом фактура цього розділу – акордова, організована у вигляді традиційного для танго ритмі.
Із 402 такту починається новий розділ, у якому основний матеріал виконують 1-2 скрипки нюансом mf. Ця тема імпровізаційного характеру, розвивається абсолютно вільно, невимушено, відповідно вона є і інтонаційно і ритмічно дуже складною. Акордовий супровід тут доповнений фігурацією у 1-2 баянів, 1 кобз та бандур. У 418 такті довгий та однотипний рух тематичного матеріалу перериває коротка чотиритактова вставка, аналог якої ми могли спостерігати в кінці ІІ частини. З 422 такту тема знову продовжила свій імпровізаційний рух  нюансом piu f. Цей розділ дуже органічно вливається в динамічно насичену Коду, яка звучить нюансом ff. Саме в Коді диригент повинен бути максимально уважним. Перші два такти коди виписані рівними восьмими тривалостями, але згрупованими по три ноти. Це місце варто провести із тенденцією до розширення і підкреслюючи кожну першу ноту кожної групи. Складність полягає в тому, що тут метричні акценти не співпадають із смисловими. І все вищесказане повинно логічно розвязатись в 437 такті в сонористичному «Ох» у поєднанні із різнонаправленим глісандо. Генеральна пауза в 441такті є драматичною кульмінацією всієї І-ї частини концерту, тому від диригента вимагається дуже точно її витримати, тримаючи в напруженні як оркестр, так і слухачів. Протягом останніх семи тактів (з 442 по 448 такти) диригент повинен вибудувати поступове зростання звуку з  f  в 442 такті до ff  в останньому, 448 такті, у поєднанні із значним розширенням, що відбувається у 447 такті. Цієї мети можна досягти шляхом дроблення долей разом із збільшенням амплітуди рухів та застосуванням глибоких ауфтактів.    
Диригентсько-виконавські проблеми
Твір написаний у розмірі 2/2. Точний темп виконання автором не вказаний, є тільки позначення характеру виконання. Враховуючи темп руху звукової тканини можна прийти до висновку, що твір повинен виконуватись із використанням дводольної схеми тактування. Музика вступної частини   (1-8 такти) гостро акцентована з підкресленням другої диригентської долі, тому тут потрібно застосувати штрих маркато. Оркестровий вступ та перше проведення теми в партії соліста витримано нюансом p-mp, тому жести повинні бути хоч і підкреслені, але невеликими за амплітудою. Перше динамічне наповнення розпочинається з 34 такту. Воно є нетривалим і закінчується нюансом mp (39 такт). Друге посилення звучності є більш інтенсивним (42-46 такти) і стримить до нюансу f в сорок сьомому такті. Воно виконується за рахунок поступового збільшення амплітуди диригентського жесту. Аналогічний прийом використовується при підготовці початку наступної побудови (63 такт). Ця побудова викладена у формі періоду і відрізняється фактурною насиченістю, ритмо-динамічною активністю, якій різко контрастує мелодична, досить виразна та експресивна мелодія в партіях перших та других скрипок. При виконанні цієї побудови бажано використовувати комбіновані жести проводячи мотивну структуру струнно-смичкових інструментів, плавним жестом і одночасно на довгих тривалостях у скрипок підтримуючи ритмічну гостроту пульсу оркестру. Кульмінацією частини є фраза, яка триває протягом 111-119 тактів. Вона підготовлюється активним посиленням звучності всього оркестру в 110-му такті, яке слід здійснити за рахунок збільшення амплітуди диригентського жесту. Протягом виконання кульмінаційної фрази, жест диригента повинен бути більш підкресленим. В 119-му такті потрібно зняти звучання всього оркестру активним жестом.
Друга частина розпочинається коротким вступом в якому переважає ритмічна синкопованість та динамічна гострота виконання. Мелодичні лінії у домр (143 такт), а потім скрипок (150 такт) є досить наспівними і повинні тактуватися штрихом легато. Зміна штриха повинна відбутися тільки на початку третьої побудови частини, де активний розвиток вступає примхлива синкопована лінія, яка в композиції «Лібертанго» виконує роль супроводжуючого голосу. На початку її проведення слід змінити штрих легато на маркато. При диригуванні цієї побудови бажано використовувати комбіновані жести та контрастні штрихи при виконанні головної теми «Лібертанго» (легато) та епізодично підтримуючи лінію акомпанементу (маркато). Такий прийом проведення триває протягом четвертої, пятої, шостої і сьомої побудов. Після зняття звучання в останньому такті частини на четверту долю, розпочинається каденція соліста. Вона виконується без супроводу оркестра, диригент із самого початку каденції повинен припинити тактування, і за 1-2 такти до її закінчення підготувати оркестр до вступу піднявши руки.
В третій частині схема тактування не змінюється. Трансформації підлягає тільки динамічний план. Розпочинається частина шістнадцятитактовим вступом нюансом p. Протягом 397-401 тактів розпочинається посилення звучності оркестру, яке досягається за рахунок збільшення амплітуди диригентського жесту. Перше речення заключної частини містить в собі диференційовану динаміку, тематична лінія 1-х та 2-х скрипок виконується нюансом mf, на фоні гострого синкопованого ритму в оркестрі, який виконується нюансом голосніше (f). В другому реченні амплітуда жесту повинна бути дещо крупнішою в звязку із посиленням теми за рахунок дублювання другим баяном та октавним сполученням 1та 2 скрипок. Ремарка piu f в третьому реченні вимагає ще більшої звучності оркестру, яке готує коду. Динамічне напруження в коді досягає свого апогею. Генеральна пауза перед самим завершенням всього твору загострює драматизм розвитку коди, її треба точно витримати. Останнє крещендо доводить динамічну шкалу до верхньої межі динамічного напруження (fff), яким і закінчується твір.

Комментариев нет:

Отправить комментарий