Л.Ревуцький "Козачок"

Лев Миколайович Ревуцький увійшов в історію української культури як видатний композитор, педагог, музичний діяч.

 Лев Миколайович Ревуцький народився  26.02.1889р. в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії у високоінтелигентній сім’ї. Гри на фортепіано  Ревуцький почав навчатися у п’ятирічному віці під керівництвом матері, а пізніше – різних провінційних вчителів.

Загальну освіту отримав в прилуцькій гімназії.

У 1903 р. Ревуцький переїхав у Київ, де навчався в університеті і на фортепіанному відділі музичного училища. Саме на роки навчання в училищі припадає написання ним перших романсів і фортепіанних п’єс. В 1913р. він вступає до Київської консерваторії, де вивчає композицію у Р.Глієра  

З початком першої світової війни Ревуцький прискореними темпами закінчив університет та консерваторію, після чого його мобілізували до армії. Демобілізувавшись, Ревуцький приїхав на короткий час до Москви, де продовжував працювати над Симфонією №1, яка була почата ще в консерваторії. Потім повернувся до Києва, та змушений був їхати додому де працював не за фахом, але давав приватні уроки гри на фортепіано. Виступав соло в концертах.

В 1924р приїхав до Києва й розпочав педагогічну роботу в Музично-Драматичному інституті ім. М.В.Лисенка по музично-теоретичних дисциплінах, а згодом по композиції.

В Києві продовжив активну творчу діяльність створивши багато композицій у різних жанрах, особливо багато писав для голосу або хору

Блискучим зразком індивідуального переосмислення фольклору є „Козачок”. В оригіналі він написаний для фортепіано в чотири руки. Твір дуже сподобався Б.Лятошинському, і він висловив бажання інструментувати його. В такому вигляді й увійшов „Козачок” у мистецький обіг. Ця симфонічна п’єса вражає барвистістю народного колориту, захоплює невтримною енергією. Автор проявив у „Козачку” високу майстерність щодо мистецької форми. Це динамічне, гранично стиснене Сонатне Allegro. Стихія народного танцю, жвавий характер народу відтворений в музиці на диво яскраво з неперевершеною художністю.

Основна тональність твору - D-dur.

Розмір - 2/4, протягом п’єси залишається незмінним, при диригуванні використовується дводольна схема тактування.

Фактура – гомофонно-гармонічна.

Твір розпочинається коротким шести тактовим вступом. Тутійне звучання оркестру, швидкий темп та нюанс ff відразу вводять слухача в образну сферу, якій притаманна барвистість, енергійність та темпераментність народного танцю. Потужна динамічна хвиля перших двох тактів несподівано змінюється нюансом Р з другої долі третього такту. Протягом наступних трьох тактів вступу відбувається зменшення звучності оркестру що є динамічною підготовкою до появи головної теми. Слід звернути увагу на зміну прийому гри адже поява піцикато у струнних інструментів пом’якшує звучання функції акомпанементу струнно смичкових та кобз.

Експозиція

Головна партія з’являється в 7-му такті (Ц.1). Вона весела, безтурботна, виконують її перший та другий баяни в октаву. В Ц.2 тема переходить до І-ІІ скрипок та сопілки з кларнетом. Баяни супроводжують її акцентованим октавним підголоском який рухається по хроматизму, що надає темі дещо напруженого забарвлення.

23 такт – коротка зв’язка між головною темою та побічною, побудовано на матеріалі головної теми та вступу, складається з трьох фраз. Перша та друга –це повторення першої фрази головної партії, тільки подані в тональностях a-moll та A-dur; третя – перша фраза вступу на домінанті нової тональності, що закріплює її як основну тональність побічної партії.

Ц.3 – побічна партія(A-dur). Вона за своїм характером нагадує головну, та завдяки супроводу струнних який виконується піцикато,  звучить м’якше, лише останній такт кожного речення виконується arco та акцентовано,контрастує з нею тембрально - її виконують цимбали. В другому реченні тему прикрашають грайливі форшлаги у сопілки, кларнета та І баяна.

Ц.4 – заключна партія(A-dur). Вона побудована на видозміненому матеріалі головної. Тема спочатку проходить у скрипок (37 – 40тт)та доповнюється висхідними тріольними поспівками у сопілки та кларнета, що надає її урочистості. Вона нестійка, насичена хроматизмами. В 41т. її перехоплюють цимбали, виконуючи на терцію вище, а в 45т. до них приєднується сопілка.

49т. – розробка.

Майже вся ця частина зайнята розвитком мотивів головної партії, яка має відносно активний характер і менше за інші теми розвинена в експозиції. Спочатку перше речення головної партії виконує кларнет на велику секунду вище. Далі той же самий матеріал виконують І-ІІ скрипки в унісон, тільки в іншій тональності (c-moll) з пониженим п’ятим ступенем. Ц.6 - подальший розвиток відбувається не по реченням, як було сказано вище, а по фразах. До скрипок підключається сопілка, що до інтонаційної гостроти додає ще й тембральне загострення. Матеріал постійно  розвивається зі стримлінням вверх. 61-62тт.  відбувається ділення матеріалу на мотиви, а в 63т.- на субмотиви. Ц.7 – знову звучить інтонаційно змінене перше речення головної партії. Його виконують нюансом ff І-ІІ скрипки в октаву, альт та сопілка з кларнетом. З 69т. відбувається безпосередньо вихід на репризу: ломаний та інтонаційно не стійкий пасаж в партії альта, І-ІІ скрипок та кларнета на фоні спочатку рівних, а потім синкопованих гармонічно напружених акордів у І-ІІ баяна. Диригенту слід звернути особливу увагу на фактичне sub. P в 69т. та поступове, але досить стрімке crescendo, яке знову повинно вивести звучання оркестру на нюанс ff .

Ц.8 – реприза.

Головна партія звучить потужно, насичено, нюансом ff. Перше її проведення подається у вигляді переклички: перше речення виконують альт, І-ІІ скрипки, кларнет та сопілка, друге речення (Ц.9)-  віолончель та контрабас. Друге проведення головної партії виконують альт, І-ІІ скрипки, кларнет та сопілка, тільки в іншій тональності(e-moll)

Ц.10 - зв’язка за своєю структурою так ж як в експозиції, тільки подана в інших тональностях: перша фраза – d-moll, друга та третя – D-dur, що затверджує нову тональність побічної партії –

D-dur.

Ц.11 – побічна партія. Реприза побічної партії має біль насичений супровід(струнно-смичкова група), і побудована на динамічних контрастах – починається нюансом P а останній такт речення –

sub. f. 

103т – заключна партія(A-dur). Структурно не змінена, тільки тему постійно виконують альт, І-ІІ скрипки та кларнет. Диригенту слід звернути увагу на динамічне насичення в цій частині:

починається вона нюансом f, а вже наступне речення (Ц.12) – ff. Вона звучить потужно та урочисто, в Ц.13 звучання оркестру набуває максимальної потужності та насиченості(tutti), що дуже яскраво відтіняє наступний розділ п’єси – codu , який розпочинається нюансом sub. P.

120т – Coda. Основний матеріал виписаний дрібними тривалостями та дуже альтерований. Його виконують альт, І-ІІ скрипки та кларнет, а в 121т до них приєднується сопілка. Диригент повинен чітким рухом показати оркестру sub. P, та активними жестами протягом чотирьох тактів знову вивести звучання до  ff, і поставити тверду крапку останнім акордом, вагомість якого підкреслена здійманою нединамічною ферматою, та ферматою на паузі після нього.