четверг, 26 сентября 2013 г.

Л.Ревуцький "Козачок"


Лев Миколайович Ревуцький увійшов в історію української культури як видатний композитор, педагог, музичний діяч.
 Лев Миколайович Ревуцький народився  26.02.1889р. в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії у високоінтелигентній сім’ї. Гри на фортепіано  Ревуцький почав навчатися у п’ятирічному віці під керівництвом матері, а пізніше – різних провінційних вчителів.
Загальну освіту отримав в прилуцькій гімназії.
У 1903 р. Ревуцький переїхав у Київ, де навчався в університеті і на фортепіанному відділі музичного училища. Саме на роки навчання в училищі припадає написання ним перших романсів і фортепіанних пєс. В 1913р. він вступає до Київської консерваторії, де вивчає композицію у Р.Глієра  
З початком першої світової війни Ревуцький прискореними темпами закінчив університет та консерваторію, після чого його мобілізували до армії. Демобілізувавшись, Ревуцький приїхав на короткий час до Москви, де продовжував працювати над Симфонією №1, яка була почата ще в консерваторії. Потім повернувся до Києва, та змушений був їхати додому де працював не за фахом, але давав приватні уроки гри на фортепіано. Виступав соло в концертах.
В 1924р приїхав до Києва й розпочав педагогічну роботу в Музично-Драматичному інституті ім. М.В.Лисенка по музично-теоретичних дисциплінах, а згодом по композиції.
В Києві продовжив активну творчу діяльність створивши багато композицій у різних жанрах, особливо багато писав для голосу або хору

Блискучим зразком індивідуального переосмислення фольклору є „Козачок”. В оригіналі він написаний для фортепіано в чотири руки. Твір дуже сподобався Б.Лятошинському, і він висловив бажання інструментувати його. В такому вигляді й увійшов „Козачок” у мистецький обіг. Ця симфонічна п’єса вражає барвистістю народного колориту, захоплює невтримною енергією. Автор проявив у „Козачку” високу майстерність щодо мистецької форми. Це динамічне, гранично стиснене Сонатне Allegro. Стихія народного танцю, жвавий характер народу відтворений в музиці на диво яскраво з неперевершеною художністю.
Основна тональність твору - D-dur.
Розмір - 2/4, протягом п’єси залишається незмінним, при диригуванні використовується дводольна схема тактування.
Фактура – гомофонно-гармонічна.
Твір розпочинається коротким шести тактовим вступом. Тутійне звучання оркестру, швидкий темп та нюанс ff відразу вводять слухача в образну сферу, якій притаманна барвистість, енергійність та темпераментність народного танцю. Потужна динамічна хвиля перших двох тактів несподівано змінюється нюансом Р з другої долі третього такту. Протягом наступних трьох тактів вступу відбувається зменшення звучності оркестру що є динамічною підготовкою до появи головної теми. Слід звернути увагу на зміну прийому гри адже поява піцикато у струнних інструментів помякшує звучання функції акомпанементу струнно смичкових та кобз.

Експозиція
Головна партія зявляється в 7-му такті (Ц.1). Вона весела, безтурботна, виконують її перший та другий баяни в октаву. В Ц.2 тема переходить до І-ІІ скрипок та сопілки з кларнетом. Баяни супроводжують її акцентованим октавним підголоском який рухається по хроматизму, що надає темі дещо напруженого забарвлення.
23 такткоротка звязка між головною темою та побічною, побудовано на матеріалі головної теми та вступу, складається з трьох фраз. Перша та друга –це повторення першої фрази головної партії, тільки подані в тональностях a-moll та A-dur; третя – перша фраза вступу на домінанті нової тональності, що закріплює її як основну тональність побічної партії.
Ц.3побічна партія(A-dur). Вона за своїм характером нагадує головну, та завдяки супроводу струнних який виконується піцикато,  звучить м’якше, лише останній такт кожного речення виконується arco та акцентовано,контрастує з нею тембрально - її виконують цимбали. В другому реченні тему прикрашають грайливі форшлаги у сопілки, кларнета та І баяна.
Ц.4заключна партія(A-dur). Вона побудована на видозміненому матеріалі головної. Тема спочатку проходить у скрипок (37 – 40тт)та доповнюється висхідними тріольними поспівками у сопілки та кларнета, що надає її урочистості. Вона нестійка, насичена хроматизмами. В 41т. її перехоплюють цимбали, виконуючи на терцію вище, а в 45т. до них приєднується сопілка.

49т. – розробка.
Майже вся ця частина зайнята розвитком мотивів головної партії, яка має відносно активний характер і менше за інші теми розвинена в експозиції. Спочатку перше речення головної партії виконує кларнет на велику секунду вище. Далі той же самий матеріал виконують І-ІІ скрипки в унісон, тільки в іншій тональності (c-moll) з пониженим пятим ступенем. Ц.6 - подальший розвиток відбувається не по реченням, як було сказано вище, а по фразах. До скрипок підключається сопілка, що до інтонаційної гостроти додає ще й тембральне загострення. Матеріал постійно  розвивається зі стримлінням вверх. 61-62тт.  відбувається ділення матеріалу на мотиви, а в 63т.- на субмотиви. Ц.7 – знову звучить інтонаційно змінене перше речення головної партії. Його виконують нюансом ff І-ІІ скрипки в октаву, альт та сопілка з кларнетом. З 69т. відбувається безпосередньо вихід на репризу: ломаний та інтонаційно не стійкий пасаж в партії альта, І-ІІ скрипок та кларнета на фоні спочатку рівних, а потім синкопованих гармонічно напружених акордів у І-ІІ баяна. Диригенту слід звернути особливу увагу на фактичне sub. P в 69т. та поступове, але досить стрімке crescendo, яке знову повинно вивести звучання оркестру на нюанс ff .
Ц.8 – реприза.
Головна партія звучить потужно, насичено, нюансом ff. Перше її проведення подається у вигляді переклички: перше речення виконують альт, І-ІІ скрипки, кларнет та сопілка, друге речення (Ц.9)-  віолончель та контрабас. Друге проведення головної партії виконують альт, І-ІІ скрипки, кларнет та сопілка, тільки в іншій тональності(e-moll)
Ц.10 - звязка за своєю структурою так ж як в експозиції, тільки подана в інших тональностях: перша фраза – d-moll, друга та третя – D-dur, що затверджує нову тональність побічної партії –
D-dur.
Ц.11 – побічна партія. Реприза побічної партії має біль насичений супровід(струнно-смичкова група), і побудована на динамічних контрастах – починається нюансом P а останній такт речення –
sub. f. 
103т – заключна партія(A-dur). Структурно не змінена, тільки тему постійно виконують альт, І-ІІ скрипки та кларнет. Диригенту слід звернути увагу на динамічне насичення в цій частині:
починається вона нюансом f, а вже наступне речення (Ц.12) – ff. Вона звучить потужно та урочисто, в Ц.13 звучання оркестру набуває максимальної потужності та насиченості(tutti), що дуже яскраво відтіняє наступний розділ п’єси – codu , який розпочинається нюансом sub. P.
120т – Coda. Основний матеріал виписаний дрібними тривалостями та дуже альтерований. Його виконують альт, І-ІІ скрипки та кларнет, а в 121т до них приєднується сопілка. Диригент повинен чітким рухом показати оркестру sub. P, та активними жестами протягом чотирьох тактів знову вивести звучання до  ff, і поставити тверду крапку останнім акордом, вагомість якого підкреслена здійманою нединамічною ферматою, та ферматою на паузі після нього. 

Комментариев нет:

Отправить комментарий