Творча діяльність видатного українського
композитора Костянтина Данькевича розгорталась у 30-60-ті роки. Найбільше уваги
композитор приділяв оперному й кантатно-пісенному жанрах, хоча писав і
оркестрові твори та романси. Найвищі його досягнення – опера „Богдан
Хмельницький”, ораторія „Жовтень”, ряд хорових пісень, написані в основному в
50-ті роки, на які припала кульмінація його композиторської і
музично-громадської праці.
Народився
Костянтин Федорович Данькевич 24 грудня 1905 року в Одесі. Тут він здобув вищу
музичну освіту, закінчивши консерваторію по двох спеціальностях – як композитор
і піаніст. Його викладачами з композиції були професор В.А.Золотарьов, а після
його від’їзду до Києва –
професор П.У.Молчанов. 1929 року Данькевича запросили до консерваторії на
посаду викладача музично-теоретичних предметів. Відтоді розпочалась і його
активна композиторська праця: за перше десятиліття з’явились опера „Трагедійна
ніч”, балет „Лілея”, симфонічні поеми „Отелло”, „Тарас Шевченко”, симфонія №1,
хорові твори та пісні.
Під час Великої Вітчизняної війни
К.Данькевич працював у Тбілісі – в Управлінні у справах мистецтв при Рад
наркомі Грузинської РС та був художнім керівником місцевого Ансамблю пісні й
танцю. З 1944 по 1953 роки Костянтин Федорович – знов в Одеській консерваторії
(директор, професор композиції). Згодом він переїхав до Києва, де проживав до
самої смерті. Помер Данькевич 26 лютого 1984 року.
За активну творчу і музично-громадську
діяльність К.Данькевичу було присвоєно почесні звання народного артиста СРСР і
народного артиста України; він був також лауреатом Державної премії України
імені Т.Г.Шевченка. Кілька разів Костянтина Федоровича обирали депутатом
Верховної Ради УРСР. З 1956 по 1967 роки він очолював Спілку композиторів
України.
Гопак – український народний танець, швидкий, енергійний;
чоловіки імпровізують складні фігури, навіть високі стрибки, змагаючись у
спритності; розмір 2/4. В музичній літературі гопак зустрічається часто: в
операх „Сорочинская ярмарка” М.Мусоргського, „Майская ночь”
М.Римського-Корсакова, „Мазепа” П.Чайковського, в балеті „Тарас Бульба”
В.Соловйова-Сєдого.
“Гопак” належить до
народно-інструментального жанру. Твір написаний у складній три частинній формі
зі вступом, об’ємом у 224 такти. Таким чином структура твору набуває такого
вигляду:
А +В +А1
Вступ +а+а1+b+b1+а1
зв’язка +d+e+f+f1 вступ a1+b1+c1+a1
4т
16 16 8 8 8
Загальна
тональність твору – D-dur, але у 85 такті
відбувається модуляція у G-dur, фактура
гомофонно-гармонічна, розмір 2/4. При диригуванні використовується дводольна схема
тактування.
На початку автор
зазначив темп Allegro. Протягом звучання
твору є незначні темпові відхилення що не впливають на загальний його характер.
Реприза частини А може виконуватись у дещо швидшому темпі ніж на початку.
“Гопак” починається енергійним,
бадьорим вступом у вигляді
низхідного октавного сигналу на Ä оркестровим tutti, що налаштовує слухача на піднесений настрій запального
українського танцю. Важливо, щоб тут було досягнуто максимальне співвідношення
штрихів, зокрема перша восьма нота повинна виконуватися коротко і гостро.
У 5-му такті
починається 8-ми тактова тема, власне, яка має квадратну структуру на фоні ритмічної
фігурації викладеній у альтів цимбал і контрабасів. З 16-го такту тема
проводиться ще один раз, але у скрипок. Ми вирішили збагатити фактуру підголоском
у сопілки який є своєрідним варіантом теми. У 37-му такті з’являється нова
тема, яка складається з
двох елементів:
1)виконується нюансом p сопілкою та цимбалами;
2)елемент
виконується нюансом f кларнетом .
Диригенту слід
звернути увагу в 39-му на ауфтакт, який повинен бути виконаний на f впевнено. У 45-му такті цей самий матеріал звучить у скрипок
штрихом non legato. Динамічна
структура залишилась незмінною.
З 53 такту у I-II скрипок,
сопілки та кларнета з’являється 16-тактова побудова, яка попри свою мелодичну
та структурну схожість з попереднім матеріалом, є його логічним продовженням.
Вона звучить на фоні квантової фігурації у альтів, тенорів та цимбалів. Потрібно слідкувати, щоб протягом 2-х тактів I-го елементу
виконувалося якісне crescendo у всьому оркестрі.
У 61 такті ця
тема звучить tutti, закінчується
на Д (ля),і цим готує кульмінацію
цієї частини, яка починається в 69 такті. Уваги диригента вимагає акцентування
першої долі 70-го такту. Для відтворення цього акценту треба виконати чіткий
ауфтакт до першої долі 70-го такту. Збільшується амплітуда диригентського
жесту.
II частина починається без
перерви (85 такт) на основі нового тематичного матеріалу. Початковий темп (Allegro) залишився незмінним. Змінилась тональність (G-dur). Основна тема звучить у бандур. Кожна нота виконується з акцентом нюансом Р. Жест диригента повинен бути ритмічним, але він
мусить зберегти чіткий ауфтакт на I і II долі. У 89
такті до бандур підключаються I і II скрипки pizz.
У 93 такті з’являється нова
тема у кобз-прим, яка має квадратну структуру і звучить на фоні тематичного
матеріалу вступу у цимбал, бандур та I і II скрипок.
Відбувається накладання (нашарування) теми вступу на матеріал нової теми. Вона
виконується нюансом Р. Завдання диригента в цій частині –
провести обидві мелодичні лінії. У 84 такті він повинен гострими точними
жестами організувати ансамбль бандур, а потім скрипок, більшу увагу приділити
лінії кобз-прим. Права рука диригента веде акцентовану лінію вступу, а ліва –
новий тематичний матеріал. У 109 такті з’являється нова досить напружена тема у сопілки,
кларнета, цимбалів і I скрипок. Початок її з акцентами, які
підсилюють кобзи-альти, тенори, альти, контрабаси. Диригент повинен звернути
увагу на акцент у 111 такті (друга доля), виділяючи його чітким ауфтактом до
другої долі. У 113 такті у кобз-альтів, тенорів, альтів, віолончелі, контрабаса
звучить синкопований супровід. У 117 такті тема повторюється, змінюється склад
– підключаються II скрипки, цимбали виконують акомпонуючу
функцію.
III частина є буквальним повторенням I, і
використовується для урівноваження форми.
Комментариев нет:
Отправить комментарий