С.Слонімський "Діонісійський танець" (з балету „Ікар”)

Біографія

Сергі́й Миха́йлович Слоні́мський (12 серпня 1932(19320812), Ленінград) — російський радянський композитор, музикознавець, піаніст, педагог. Син письменника М. Л. Слонімського. Закінчив Ленінградську консерваторію, в якій тепер викладає.

Автор ряду опер, симфоній, прелюдій і фуг для фортепіано, симфонічних, камерних і хорових творів, романсів, музики й пісень. Співробітничав з кінорежисером Г.Полокою («Інтервенція», «республіка ШКІД»).

Лауреат Державної премії РФ імені М. І. Глінки, премії уряду Санкт-Петербурга (1996).

Балет «Ікар» був написаний по мотивам відомго давньогрецького міфу про Ікара і його батька Дедала. Щоб врятуватись з острова Кріт від роздратованого царя Міноса, майстер Дедал зробив для себе і свого сина крила, скріплені воском, та порадив Ікару не підійматись під час польоту занадто високо. Ікар не послухався та занадто наблизився до Сонця, промені якого розтопили віск і Ікар впав у море та потонув.

Балет складається з п’яти картин:

І-Мрія, ІІ-Крила, ІІ-Спокуса, IV-Самотність, V-Політ.

«Діонісійський танець» є першою частиною 2-ї картини («Крила»).

 Твір написаний в одночастинній наскрізного розвитку формі.

Тональність – g-moll, хоча запис відбувається у вільному ключі, протягом твору відбуваються модуляції у es-moll, e-moll та b-moll.

 Розмір - 7/8 є незмінним протягом всього твору, фактура твору гомофонна.

При диригуванні  застосовується тридольна схема тактування (2+2+3) та (3+2+2).

Твір виконується в темпі Allegro.

Назва твору «Діонісійський танець» тісно пов’язана з характером музики. Змальовуючи епоху античності, С.Слонімський прагнув не просто переказати відомий міф, а якомога повніше донести до слухача (глядача) дух епохи. На той час в Греції був дуже популярним культ Діоніса, бога виноробства, плодючості, натхнення та релігійного екстаза, ритуальні служіння якому супроводжувались несамовитими танцями, захоплюючою музикою і непомірним пияцтвом. Автор дуже колоритно передав характер цього дійства.

Основним стрижнем твору є пульсація рівними вісімками, що завдяки розміру 7\8 вже є дуже колоритним. На неї відбувається нанизування всього подальшого матеріалу.

Основна тема твору складається з двох елементів: перший, побудований на ритмо-мелодичній формулі  і змальовує загальний настрій свята та безтурботності (з’являється в 3 такті у сопілки, кларнета і 1-го баяна), та другий, безпосередньо сам танець, інтонаційно більш розвинений, з плавним поступеневим рухом,( з’являється в 11 такті у сопілки, кларнета, обох баянів та всієї кобзової групи). В 19 такті ця тема проходить ще раз, тільки вже у І-ІІ скрипок і альта, в скороченому вигляді і змінивши тональність (es-moll). З 27 такту, знову змінивши тональність (e-moll) звучить головна тема (у кларнета і обох баянів), але тільки її перший елемент.

В 32 такті у кларнета з’являється нова тема, яка віддалено нагадує другий елемент головної теми: схожий характер, плавний поступеневий рух, проте інтонаційно більш розвинена. В 40 такті її підхоплюють І-ІІ скрипки. Складається таке враження, що ця тема запізнюється на одну восьму від загальної пульсації. Немов від великого гурту танцюючих від’єдналась самотня жіноча фігура і танцює свій довільний танець.

 В 48 такті знову відбувається зміна тональності (b-moll) у І-ІІ скрипок і альта знову звучить перший елемент головної теми, але вже як контрапункт. Головний матеріал подається у вигляді оркестрових акордів що виконують кларнет, обидва баяни та вся кобзова група. Вони виписані широкими мазками, рівними довгими тривалостями. В цьому місці диригенту слід бути дуже уважним, адже тут змінюється кількість восьмих тривалостей на один диригентський жест (3+2+2). В 55 такті основний матеріал виконує струнна група оркестру, а кларнет, баяни та кобзова групи виконують супровід.

В 63 такті знову з’являється тема, яку ми вже спостерігали в 32 такті, та цього разу вона звучить із затримкою в одну четвертну, написана в тональності es-moll, її виконують сопілка, кларнет, баяни, вся кобзова група, І-ІІ скрипки і альт. Вона звучить динамічно насичено, переможно, а завдяки своїй складній інтонаційній побудові навіть дещо апокаліптично. Тут знову відбувається корекція диригентського жесту, він стає такй, як на початку, відповідно до формули 2+2+3.

В 78 такті розпочинається заключний розділ твору. Знову звучить головна тема в основній своїй тональності (g-moll). Перший її елемент виконують сопілка, кларнет і І-й баян на фоні драматичних акордів кобзової та струнної груп. Другий, танцювальний,  елемент виконують І-ІІ скрипки.

З 90 такту головна тема повторюється зі значним динамічним розвитком. У 101-103 тактах спостерігаються переклички між духовими, баянами та кобзовою групоз зі струнною групою. Закінчується твір ff, tutti.