В. Попадюк "Українські народні мелодії"

Попадюк Василь Іванович – видатний музикант-сопілкар, засновник фольклорного ансамблю "Троїсті музики" при Київконцерті, народний артист України.

Народився 26.01.1940р. в селі Мишин, Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівське музичне училище (1963р.) та консерваторію у м.Львів (1969р.) по класу флейти.

В 15 років прийнятий артистом оркестру Гуцульського ансамблю пісні і танцю УРСР (Івано-Франківськ, 1955-1965рр.).

Одночасно 1963-65рр. – соліст Львівської філармонії.

1966-70рр. - керівник оркестрової групи заслуженого самодіяльного ансамблю танцю "Ятрань" (м.Кіровоград).

1970-1982рр. – соліст-інструменталіст у Державному заслуженому академічному народному хорі ім.Г.Г.Верьовки. Отримав звання заслуженого артиста УРСР.

1971р.- створив і очолив фольклорну групу "Троїсті музики"

1982-1990рр. - працює в ФЕА Укрконцерту, (з 1987р. ФЕА "Калина" при "Київконцерті"). З 1982 р. - художній керівник фольклорного ансамблю "Троїсті музики" у складі : скрипка – Богдан Субчак, цимбали – Василь Гуденко, баяніст – Олександр Качайло, лірник і бубнист – Андрій Бут, контрабас – Олександр Дарбінь, кларнет – Ярослав Бонцаль, перкусія – Дмитро Кулічов, духові народні інструменти – Василь Іванович Попадюк. Ансамбль гастролював з концертами в Україні та багатьох країнах світу, зокрема: Канада, Іспанія, Португалія, Італія, Чехословаччина, Японія, Франція та ін.

1986р. - вийшла платівка "Троїсті музики", до якої ввійшли 13 творів українських народних мелодій в обробках В.І.Попадюка (Всесоюзна студія грамзапису "Мелодія", звукорежисер Ю.Вінник).

1990-1991рр.- керівник "Троїстих музик" в ансамблі танцю "Гопак".

1990р. - видана збірка "Троїсті музики" - партитури п'єс для ансамблю українських народних інструментів, упорядник В.І.Попадюк (м.Київ, "Музична Україна").

1990р.- присвоєно почесне звання народний артист України.

Помер 27.09.1991р., похований на Байковому кладовищі у м.Києві.

Твір «Українські народні мелодії » написаний у вільній не системній формі з такою структурою:

А – В – С – D – E – D1 - D2-каденція – F - D3 - E1 - D4 - G

Тональний план твору:

А – a-moll, В – C-dur, С,E,E1 – f-moll, D,D1,D3 – As-dur, D2,D4, F - F-dur, G – d-moll.

 Розмір – перемінний, протягом твору зустрічається  2/4, 3/4.

При диригуванні  застосовується відповідно дводольна та тридольна схеми тактування.

Фактура – переважно гомофонно-гармонічна та акордова.

Загальний принцип побудови цього твору закладений в його назві – це віночок українських народних пісень та мелодій: ліричні, патріотично-маршові та веселі танцювальні.

Твір розпочинається двотактовим вступом у вигляді октавного бурдону струнної групи, бандур, цимбалів та 2-го баяна.  Головна тема розділу А побудована на матеріалі української народної пісні «Цвіте терен». Це дуже ніжна та наспівна мелодія, її виконують сопілка та кларнет в терцію. Із 23 такту, з метою уникнення одноманітності, загальна пульсація супроводу із розміреного руху довгими (переважно половинними з крапкою) тривалостями переходить на більш короткі (восьмі). До акомпонуючої групи приєднуються кобзи та баян 1.

У 32 такті звучить коротка модулююча зв’язка що готує появу нового розділу.

Розділ В (33 такт) – це весела, легка, безтурботна полька. Тут відбувається зміна тональності із мінору на паралельну мажорну (С-dur), темп стає значно жвавішим (Allegro moderato), тема виконується не на сопілці а на зозулі-окарині що створює ще й тембральний контраст із попереднім розділом. Враховуючи динамічну специфіку солюючого інструмента акомпанемент звучить в межах mp-mf. Його виконує струнна група, цимбали, кобзова група та баян 2. Із 45 такту  ініціатива переходить до оркестра. Тему виконують 1-2 скрипки, бандури та баян 1 нюансом f. Та вже із 49 такту головна тема знову повертається до соліста, фактура із гомофонно-гармонічної стає акордовою. Із 73 такту тема звучить в басу. Її виконують контрабас, цимбали та кобзи-баси нюансом mf. Акомпонемент звучить у 1-2 скрипок, бандур, кобз-прим, кобз-тенорів та 1-2 баянів 

на «і». Загалом матеріал цього розділу розвивається варіаційно, що характерно для народної танцювальної музики взагалі.

         У наступному розділі С (77 такт) знову відбувається зміна розміру (3/4), тональності та ладу (f-moll) і темпу (Moderato con moto). Появу теми готує двотактовий вступ. Головна тема написана у вигляді чотиритактового речення, що за другим разом повторюється октавою вище. У першому реченні другого періоду спостерігається незначний інтонаційний розвиток, а з 91 такту (друге речення другого періоду) головний матеріал переходить до 1-2 скрипок. Вцілому головна тема цього розділу інтонаційно нестійка, щедро прикрашена мордентами, подвійними форшлагами та трелями. Загальний характер звучання вказує на її приналежність до музичних традицій карпатського краю.

           Із 95 такту знову звучить двотактовий акордовий, фактурно насичений модулюючий вступ що готує появу нового розділу. Його виконують всі інструменти, крім бандур та кларнета.

Розділ D (97 такт) – це знову весела полька, розмір – 2/4, тональність As-dur, темп – Allegro. Тему виконують 1-2 скрипки, кларнет та сопілка. Розвиток матеріалу – варіаційний. Із 105 такту головну тему виконують сопілка і баян 1 нюансом f, кларнет та 1-2 скрипки супроводжують тему підголоском, цимбали продовжують виконувати гармонічну фігурацію, кобзова група акомпонує на «і».

Розділ Е (113 такт) – це мінорний аналог розділу D(тональність f-moll). Тему виконує баян 1 нюансом mf, її варіаційно обігрують спочатку 1-2 скрипки (із 113 по 116 такт) а потім сопілка із кларнетом (із 117 такту ). Із 121 такту звучить це самий матеріал, але дещо видозмінений фактурно.

Розділ D1 (129 такт) – тональність As-dur, темп – Vivo, тему виконує сопілка та кобзи-прими, їм акомпонє басова група, 1-2 скрипки та 1 баян на «і», загальний динамічний рівень оркестра – р. Із 135 такту відбувається різка зміна тональності (F-dur), динаміки(f) та темпу(Meno moso), і звучить чотиритактовий вступ до розділу D2, який з’являється в 139 такті. Це таж сама полька що і в попередньому розділі, тільки в іншій тональності. Тему виконує зозулька-окарина нюансом mf, їй акомпонує басова група, партія цимбалів – це гармонічна фігурація, а решта інструментів (1-2 скрипки, кобзи-прими, кобзи-тенори та баян 2) грають на «і». Із 147 такту гармонічна фігурація переходить до 1-2 скрипок, цимбали та баян 2 супроводжують тему бурдоном. Із 154 такту звучить дуже гармонічно нестійка, але фактурно насичена зв’язка цього розділу із каденцією соліста, що починається у 162 такті. Із 163 такту, ніби її підсумок, звучать туттійні оркестрові акорди.

Матеріал розділу F (167 такт) імітує пташиний спів, він побудований на його характерних інтонаціях і представляє собою переклички між оркестром та солістом. У 173 такті знову відбувається модуляція із F-dur у As-dur.

Із 179такту починається розділ D3. Його появу теж готує короткий двотактовий вступ. Тему виконують сопілка і кларнет в октаву нюансом f. Акомпонемент фактурно дуже насичений хоча і виконується нюансом mf.

Розділ Е1 (187 такт) – побудований на матеріалі розділу Е, тільки видозмінений, розширений та доповнений дещо гумористичним реченням (193-196 такти) у вигляді діалогу оркестра і соліста (принцип – «запитання-відповідь»).

Розділ D4 (209 такт) – тональність F-dur, темп – Allegro vivace. Тему виконує сопілка. Акомпонемент виписаний у вигляді туттійних акордів. Рухливий темп, сильна динаміка та фактурні особливості наштовхують на думку диригувати «на раз» - об’єднуючи в одному диригентському жесті дві долі такту. Із 233 такту темп стає максимально швидким (Presto), що може стати причиною переходу диригентом на дводольну схему тактування, де один жест об’єднує в собі цілий такт. Зважаючи на вище сказане, дуже важливо не залишити без уваги фермату в кінці 240 такту.

Заключний розділ G (241 такт) має героїко-патріотичних характер завдяки головній темі, що побудована на матеріалі української народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть». Появу цієї теми також готує характерний чотиритактовий вступ (241-244 такти). Вона пружна, інтонаційно стійка, особливої виразності їй додає велика кількість мелізмів (морденти, трелі) та глісандо. Її виконують сопілка, кларнет та баян1 нюансом f на фоні дуже насиченого туттійного супроводу оркестру.