М.Мусоргський
увійшов у історію світового музичного мистецтва як геніально-обдарований
музикант-новатор, гуманіст та демократ. Характерні риси його творчості –
самобутність, оригінальність, правдивість і народність музики. Вершиною його
творчості є опери. Творчість М.Мусоргського зробила досить великий вплив на
розвиток вітчизняної та світової музичних культур.
Творча
спадщина композитора.
Опери:
“Саламбо” (незакінчена, 1863-1866),
“Одруження” (1868),
“Борис Годунов” (1874),
“Хованщина” (1886), закінчена
Римським-Корсаковим,
“Сорочинська ярмарка” (закінчена Ц. Кюї).
Оркестрова
музика:
музична картина “Іванова ніч на Лисій горі” (1867),
Скерцо (1858),
Інтермецо (1867).
Для хору з
оркестром:
“Ісус Навін” (1866),
“Поразка Сєннахериба”(1872).
Фортепіанні
твори:
п’єси для фортепіано,
сюїта “Картинки з виставки” (1874).
Камерно-вокальні
твори:
67 романсів та пісень, в їх числі музичний памфлет “Ранок”, вокальні цикли
“Дитяча” (1868-1878),
“Без сонця” (1874),
“Пісні і пляски смерті” (1877),
балада “Забутий”,
пісні “Блоха”, “Семінарист”, “Козел”, “Гопак”, “Свєтік-Саввішна”,
“Колискова Єрьомушки” та інші.
Фортепіанна сюїта “Картинки з
виставки” – один із яскравих творів світової фортепіанної літератури,
неповторний за оригінальністю задуму та засобами виразності.
Цикл був створений
М.Мусоргським в 1874 році під впливом виставки (посмертної) малюнків відомого
художника та архітектора В.А.Гартмана, з яким композитор були великими друзями.
Вперше
“Картинки” були видані В.Бесселем в 1886 році. Пізніше видавались ще декілька
разів.
Хоча сюїта і складається з одинадцяти
невеликих творів різних за характером, все ж вона сприймається як твір великої
форми з наскрізним розвитком. Композитор досяг цього завдяки першій музичній
темі, за якою і в подальшому зберігається основне значення: неодноразово
повертаючись, вона відображає відношення автора до побаченого. Яскравість
“Картинок” не раз надихала музикантів на думку зробити переклад їх для
оркестру. Найкраща з оркестровок, зроблена в
1922 році, належить французькому композитору М.Равелю.
“Богатирські
ворота” – останній твір циклу.
Праобразом фіналу сюїти став Гартманівський проект міських воріт для Києва.
Ця фінальна варіація “Прогулянки” втілює образ міцної сили. Це символ віри в
народ, в його майбутнє, в життя.
Тональність – Мі бемоль мажор.
Твір написаний у складній
тричастинній формі з дещо зміненою репризою.
Темпові
відношення:
Вступ, ц. 1– 9 – Allegro alla breve. Maestoso con grandessa.
Ц. 10 – 12а – Meno mosso sempre.
Ц. 13 – Grave, sempre allargando.
Твір відкривається міцною урочистою акордовою темою. Вона близька
інтонаційно темі “Прогулянки”: тут панує діатоніка, прості, звичайні гармонії,
до того ж загальний малюнок теми дозволяє сприймати її як вільний, поданий у
ритмічному збільшенні варіант початкової теми. Вступ, 4 такти ц.1
звучить f, з 6 такту відбувається динамічний спад:
у 8 т. – mf, 12т. – p і відразу crescendo протягом 2-х
тактів до ц. 2, яка звучить
ff.
З першою темою зіставляється друга (ц. 3),
яка контрастує з нею своїм мінорним нахилом і приглушеним звучанням. Ця тема
має хоральний склад, вона нагадує церковний спів і звучить як несподіване
втручання холодного відокремленого колориту після міцних яскравих фарб. Вона
вносить ще один штрих в характеристику
древнього Києва. Ця тема звучить лише у кобзових p. Вся тема поділена на 3 мотиви по
6 тактів. У середньому мотиві відбувається невеликий розвиток: у 1 такті цього
мотиву – crescendo, а у останньому – diminuendо.
Співставлення цих двох тем-образів проходить двічі. Повертаючись, обидві
теми змінюються, набуваючи з кожним разом все більш урочистого характеру.
У ц. 4
початкова тема звучить у віолончелей і контрабасів, баянів, кобзових та бандур.
А в решти інструментів ритмічні гармонічні фігурації, які звучать енергійно, f. В ц. 5
тема проходить уже у верхньому регістрі, тобто у скрипок, альтів,
кобзових, крім сопілки, кларнету, басу і баянів. В останньому такті невелике ritenuto та crescendo до наступної цифри. У ц. 6 – знову хоральна тема у кобзових p.
Потім вступає “передзвін”.
Спочатку на першу долю вдаряє великий головний дзвін (Мі бемоль), а також баяни
I і II – септімами, альти і віолончелі – pizz., бандури I – акордами. На другу долю вступають
ніби “середні дзвони” – цимбали, тарілка, бандури II. З ц. 7 вступають
“маленькі дзвіниці” – струнні, у яких змінюється розмір на 6/4, а у ц.
8 – 2/2. І в цьому передзвоні чітко виступає мелодія початкової
теми. У 4 такті зі своєю темою підключаються сопілка і кларнет. З цього такту
проведення теми починається crescendo, – і складається картина
поступового наростання динаміки. У ц.
8 – f, тут вже більше визвучується головна тема. У ц. 9 – знову
невеликий спад mf
і протягом 2-х
тактів – crescendo. Наступні 4 такти звучать f, відчувається стійкість без усякого
розвитку, чути лише передзвони. Наступні 4 такти ff – у струнно-смичкових, сопілки та кларнета – низхідні пасажі: спочатку
вступають скрипки I і II, альти,
сопілка і кларнет, потім їх підхоплюють віолончелі і у 3 т. – контрабас. У
останньому такті на другу долю ffp
pizz. у скрипок. Увесь цей пасаж
звучить на розкладеному акорді Es
dur, що виконують інші інструменти. Це є
динамічна кульмінація, що завершується ферматою на тактовій рисці.
З ц. 10 звучить
знову основна тема фіналу. При цьому кульмінаційному проведенні, вона дається в
ритмічному розширенні (замість одного такту кожна гармонія займає тепер по два
такти). У струнно-смичкових – розмір 3/2, а у всіх інших – 2/2.
тріольне всередині тактове звучання у струнних надає гармоніям особливу
повнозвучність і яскравість. Вся ця цифра звучить ff. У ц.
11 звучання спадає до mf, фактура стає прозорою, у 5 такті вступають баяни I і II, цимбали I і II. Мелодія, яку ведуть ці інструменти,
має подальший динамічний розвиток f і у ц. 12
продовжується crescendo. Ц. 12а є динамічно та
ритмічно насичена, кожен із звуків – акцентовані. Розвиток відбувається по 3-х
тактах. У струнно-смичкових – тремоло, що надає великого напруження. Ц.
13 – смислова кульмінація. Вона звучить ff tutti, розмір – 2/2.
У струнно-смичкових та литавр – на початку кожного акорду – форшлаги,
виконуються в такт, одночасно з акордами. Заключні звороти звучать стійко,
мужньо. Вони повні життєстверджуючої сили.
Музика фіналу за жанром і
урочистим тоном нагадує епічно-монументальні хорові фінали російських опер.
Проблеми диригентського виконання:
Розмір на початку твору 4/4, але для диригування
використовується дводольна схема,
основний штрих – легато, нон легато.
В 4 такті вступу на другу
долю є акцент. Для того, щоб краще заграли оркестранти, диригенту потрібно
зробити більш підкреслений ауфтакт. У 8 т. ц. 1 відбувається спад
динаміки – це показується за допомогою лівої руки, яка поступово опускається до
себе і 2 останні такти crescendo – рука знову підноситься вгору, і великий ауфтакт до ц. 2 на
ff.
Ц. 3 – хорал.
Фразу необхідно вести випукло, виспівувати кожен мотив, не поспішаючи. І в
останньому такті цієї цифри, диригенту потрібно
готуватися до ц. 4, показати ауфтакт з великим замахом на
першу долю f. Другу лічильну долю останнього такту ц. 5, яка йде восьмими
нотами ritenuto і crescendo, необхідно
дробити. Ц. 7 – права рука робить показ на першу долю, ліва – на
другу, щоб показати вступи різним інструментам. У ц. 7а, коли
з’являються тріолі у струнно-смичкових – потрібно чітко виділяти кожну долю. І
щоб перейти до ц. 8 на квартолі потрібно зробити ауфтакт, який
відповідає тривалості восьмої ноти і продовжувати підкреслювати кожну долю, але
в нюансі p.
Ведення теми tutti в ц. 10 вимагає великої уваги до ансамблевої злагодженості,
адже у одних інструментів іде дуольний рух мелодії, а в інших – тріольний. При
цьому неможливе скорочення тривалостей половинних нот, які проходять тріолями.
Тут також використовується дводольна
схема, але одному жесту руки відповідає один такт жесту.
Складним для диригування є ц.
12а. Перші два такти диригуються за тридольною схемою, а третій – за
дводольною. Аналогічно три наступні
такти.
Кода, ц. 13,
знову диригується за дводольною схемою, tutti. Протягом останніх 4 тактів
тягнеться тонічний тризвук, диригувати їх не має необхідності. Лише перед
останнім акордом, щоб досягти чіткого
зняття, потрібно зробити зрозумілий ауфтакт на першу долю з акцентом.
План
проведення репетицій
Репетиція 1
Ознайомлення з твором виконавців та загальними рисами інтерпретації
диригента. Намітити динамічну лінію, кульмінацію, темпи, щоб оркестранти
зрозуміли розвиток драматургічної лінії.
Репетиція 2
Робота над інтонацією у струнних:
– ц. 4 та 5 гамоподібні
пасажі у високому регістрі (для струнних
бемольні тональності є не зовсім зручними);
–
ц. 8 квартолі у високому регістрі;
–
низхідні гамоподібні пасажі у 4
такті ц. 10.
Робота над фразуванням хоральної мелодії ц. 3
та ц. 6 у кобзових.
Репетиція 3
Робота над метро-ритмічними особливостями:
–
ц. 10 накладання дуольного розвитку мелодії на тріольний ритмічний малюнок;
–
ц. 12а poco a poco rallentando протягом 6 т. до ц. 13 – Grave.
Робота над динамічною (ц. 9) та смисловою (ц.
13) кульмінаціями.
Важливе значення у ц. 12а мають акценти на кожну долю.
Репетиція 4
Програвання
твору в цілому. Контролювати звуковий баланс між групами оркестру, рівність
темпу, артикуляційну чистоту та точність.
Комментариев нет:
Отправить комментарий